В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри!
Сьогодні, у п’яту неділю Великого посту, Свята Церква знову ставить перед нами образ преподобної Марії Єгипетської. І це не випадково. Саме тепер, коли піст уже наближається до завершення, коли багато хто втомився, коли хтось, можливо, вже побачив свою слабкість, свою нестійкість, свою внутрішню розбитість, Церква дає нам не просто приклад посту, а великий урок покаяння.
Недаремно саме сьогодні вона нагадує нам про преподобну Марію. Її образ подається нам на допомогу тоді, коли людина вже знемагає у боротьбі зі своїми гріхами, коли їй здається, що вона не змінюється, що всі її зусилля марні, що серце її так і залишається таким самим, як було.
Часто людина починає постити, молитися, стримувати себе — і раптом бачить, що в ній дуже багато темряви. Піднімаються старі думки, старі пристрасті, з’являються дратівливість, гордість, осуд, нечистота серця. І тоді приходить спокуса сказати: “У мене нічого не виходить. Я не змінююсь. Я, мабуть, безнадійний”.
Але саме тут Церква сьогодні відповідає нам життям преподобної Марії: не впадай у відчай. Піст і молитва відкривають людині не те, що вона стала гіршою, а те, ким вона є насправді. І це відкриття дається не для розпачу, а для спасіння.
Преподобна Марія Єгипетська була великою грішницею. Її життя було страшним падінням. Але Церква згадує її не для того, щоб просто вразити нас глибиною її минулого, а щоб показати висоту Божого милосердя. Бо якщо така людина через покаяння, молитву, піст, терпіння і довгу боротьбу стала святою, значить, і для нас двері не закриті.
Особливо важливо пам’ятати: Марія стала святою не в одну мить. Її навернення почалося тоді, коли вона, прийшовши до храму, не змогла увійти всередину невидимою Божою силою. Саме тоді вона раптом побачила весь жах свого життя, усвідомила свою віддаленість від Бога і зі сльозами звернулася до Пресвятої Богородиці. Але після цього не настало легке і спокійне життя. Попереду були довгі роки пустелі, самоти, голоду, спраги, спокус, важкої боротьби з колишніми пристрастями і пам’яттю про минуле.
І саме тому її приклад такий важливий для нас. Вона показує, що покаяння — це не коротке зворушення, не один сильний момент, а цілий шлях. Шлях довгий, болючий, але спасительний. Шлях, на якому людина падає, бореться, терпить, але не відходить від Бога.
Ми іноді думаємо так: є люди, які вже надто далеко зайшли; є гріхи, після яких уже не піднятися; є рани, які вже не лікуються. Але приклад преподобної Марії Єгипетської руйнує цю брехню. Її життя свідчить: покаяння завжди можливе, якщо людина справді звертається до Бога і несе боротьбу з собою до кінця. Її подвиг показує, якою великою є Божа допомога кожному, хто бореться зі своїми пристрастями і покладає надію на Господа.
Сьогодні ми чули також євангельський уривок, у якому Христос іде до Єрусалима на страждання, а учні в той самий час ще думають про першість, про честь, про місця біля Нього у славі. І тут проповідь Церкви дуже глибока. Поруч із цим євангелієм вона ставить образ Марії Єгипетської як образ справжньої величі.
Бо вона не мала ні влади, ні видимого успіху, ні впливу, ні слави. Вона не була великою в очах світу. Але в повній прихованості, в пустелі, в покаянні, у молитві, в боротьбі із самою собою вона стала великою перед Богом. Саме такою є євангельська велич.
Для нас це дуже важливий урок. Ми живемо у світі, де все міряється видимістю: хто помітніший, хто успішніший, хто сильніший, хто має вплив. Але перед Богом усе інакше. Перед Богом великою є не та людина, яка багато про себе думає, а та, яка смиренно бореться за чистоту серця. Не та, яку всі бачать, а та, яку знає Бог. Не та, яка панує над іншими, а та, яка вчиться володіти собою.
Марія Єгипетська стала великою не тому, що зробила щось гучне для людських очей. Вона стала великою тому, що перемогла себе з Божою допомогою. А це, дорогі брати і сестри, найважча перемога. Легше сперечатися з іншими, ніж відсікти свою гордість. Легше бачити чужі гріхи, ніж оплакувати свої.
Ми, можливо, і не здатні повторити її пустельний подвиг. Але можемо нести свої малі подвиги. Можемо почати з малого: щиро кілька разів на день сказати: “Господи, помилуй мене, грішного”. Можемо менше осуджувати. Можемо більше мовчати. Можемо не підживлювати свої пристрасті. Можемо навчитися не виправдовувати себе у всьому, а чесно дивитися на своє серце.
І ще одне: не судімо інших. Бо та людина, на якій ми сьогодні готові поставити хрест, завтра може виявитися ближчою до Бога, ніж ми самі. Те, що для нас виглядає безнадійним, для Бога ще може стати початком спасіння.
Отже, чому Церква ставить перед нами преподобну Марію Єгипетську саме сьогодні? Щоб підтримати тих, хто знеміг. Щоб розбудити тих, хто заспокоївся. Щоб утішити тих, хто впав у відчай. Щоб нагадати всім нам: немає безнадійної людини, доки вона здатна звернутися до Бога. Поки людина жива — двері покаяння відкриті.
Нехай же молитвами преподобної матері нашої Марії Єгипетської Господь дасть і нам покаяння без відчаю, боротьбу без зневіри, смирення без лицемірства і надію без сумніву.
Амінь.
Священник Сергій Данілов
