Квітень 2026 року став для Української Православної Парафії Покрови Пресвятої Богородиці в Дубліні місяцем особливої благодаті, молитви, духовної радості та глибоких переживань.
Це був місяць, у якому наша громада пройшла шляхом Церкви — від радості Вербної неділі, через тишу і скорботу Страсного тижня, до світла Христового Воскресіння. Це був час, коли українці, розсіяні по різних містах і районах Ірландії, знову і знову знаходили дорогу до храму, до молитви, до своєї віри, до рідного слова і до живої церковної родини.
Для багатьох із нас храм у ці дні став не просто місцем богослужіння. Він став простором, де можна було заплакати й утішитися, помолитися за Україну, згадати рідних, відчути тепло спільноти, почути знайоме «Христос Воскрес!» і на мить знову опинитися серцем там, де залишилися наші домівки, храми, могили рідних, дитячі спогади і вся дорога Україна.
Вербна неділя: радість зустрічі Христа
5 квітня Православна Церква святкувала Вхід Господній в Єрусалим — Вербну неділю. Цього дня наша парафія зібрала українців Дубліна та околиць на спільну молитву, щоб разом зустріти Спасителя, Який добровільно йде назустріч Своїм страстям.
Вербна неділя завжди має особливе тепло для українського серця. У наших руках — освячена верба, у храмі — молитва, на обличчях дітей — здивування і радість, у серцях дорослих — пам’ять про дім, про рідні храми, про батьків і бабусь, які колись так само приносили вербу до церкви.
Після Божественної Літургії було звершено освячення верби. Для багатьох родин це стало не лише участю у святі, але й живим продовженням української православної традиції тут, в Ірландії. Бо навіть далеко від Батьківщини ми не втрачаємо того, що формувало нашу душу: молитву, церковний спів, святкову вербу, спільне стояння в храмі й благословення Господнє над нашими родинами.
Саме в цей період у нашій парафії з’явилася можливість подавати записки онлайн — за здоров’я та за упокій. Це стало важливою допомогою для тих, хто не завжди може бути присутнім на богослужінні особисто, але хоче, щоб у храмі звучали імена їхніх рідних і близьких. Адже для Церкви немає “далеких” людей: кожне ім’я, принесене з вірою і любов’ю, стає частиною спільної молитви.
Страсний тиждень: Йти за Христом до Хреста
Після Вербної неділі наша громада вступила у найсвятіші й найглибші дні церковного року – Страсний тиждень. Церква називає кожен день цього тижня Великим, бо саме в ці дні ми згадуємо великі й спасительні події: Тайну вечерю, молитву Спасителя в Гефсиманському саду, зраду Юди, неправедний суд, страждання, розп’яття, смерть на Хресті й погребіння Господа нашого Ісуса Христа.
Ці дні не можна пережити поверхово. Вони кличуть людину зупинитися, замовкнути, подивитися вглиб свого серця і запитати себе: де я стою перед Христом? Чи є в мені вірність, любов, покаяння? Чи не проходжу я повз Його Хрест, шукаючи Пасхи без Голгофи?
У Велику середу в грецькому храмі в Дубліні було звершено Таїнство Соборування, яке очолив Його Високопреосвященство Іаковос, Митрополит Ірландський, разом із духовенством. Для багатьох вірян це богослужіння стало моментом особливої тиші й надії. Люди приносили до Бога свої хвороби, тривоги, втому, біль війни, біль переселення, переживання за рідних, які залишилися в Україні. І Церква, як любляча мати, покривала всіх молитвою.
У Великий четвер зранку ми звершили Божественну Літургію на спомин встановлення Таїнства Євхаристії, яке Господь наш Ісус Христос передав Своїм учням на Тайній вечері.
А увечері ми молилися за богослужінням із читанням Дванадцяти Страсних Євангелій. Це одна з тих служб, які неможливо слухати байдуже. Євангеліє за Євангелієм відкриває перед нами шлях Господа до Хреста. Ми стоїмо зі свічками в руках і чуємо про любов, яку зраджують; про правду, яку засуджують; про Бога, Який добровільно приймає страждання заради спасіння світу.
У Велику п’ятницю було звершено винесення Плащаниці та чин погребіння Господа нашого Ісуса Христа. У храмі панувала особлива тиша. Це була тиша перед гробом Спасителя. Тиша скорботи, але не безнадії. Бо Церква знає: за цією тишею вже наближається світло Воскресіння.
Страсний тиждень навчив нас ще раз: Пасха — не про освячений кошик, не про святковий стіл чи родинну традицію. Пасха — це перемога Христа над смертю. А шлях до цієї перемоги проходить через Хрест, жертовну любов і вірність Богові.
Про нашу парафію написала «Новинарня»
У квітні важливою подією для нашої громади стала публікація великої статті про Українську Православну Парафію в Дубліні на українському виданні «Новинарня».
Для нас це було не просто медійне згадування. Це стало свідченням того, що історія нашої молодої громади, яка народжується далеко від України, є важливою для багатьох людей. У статті йшлося про те, як в Ірландії розбудовується перша українська православна парафія, де богослужіння звершуються українською мовою, як українці шукають духовної підтримки, як зберігають свою православну ідентичність і як Церква стає для них місцем дому на чужині.
Ми щиро вдячні за цю увагу. Адже через такі публікації багато українців в Ірландії можуть дізнатися, що вони не самі; що тут є громада, яка молиться українською мовою; що є храм, де можна подати записку, посповідатися, причаститися, привести дітей, знайти духовну підтримку і стати частиною живої парафіяльної родини.
Посилання на статтю
Церква йде до людей
Однією з найсвітліших і найтепліших сторінок квітня стало освячення великодніх кошиків у Дубліні та околицях.
Цього року наша парафія намагалася бути не лише в храмі, але й там, де живуть українці. Адже багато людей через відстань, стан здоров’я, дітей, роботу чи інші обставини не завжди можуть приїхати на богослужіння. Тому Церква вийшла назустріч людям — із молитвою, святою водою, пасхальним привітанням і благословенням.
У Велику суботу освячення великодніх кошиків відбулося в Drumcondra, Rathmines, Howth, Citywest та Lucan. А в день Пасхи — після нічного богослужіння в нашому храмі та під час великого українського фестивалю Easter Fest у Rialto.
Особливою честю для нашої громади став візит Надзвичайного і Повноважного Посла України в Ірландії пані Лариси Герасько, яка завітала до нашої парафії у Велику суботу, щоб разом із громадою помолитися та освятити великодню паску.
Її присутність стала для нашої маленької громади знаком уваги, підтримки та єдності з українцями в Ірландії. У ці святі дні це мало особливе значення: ми відчули, що молитва, дипломатичне служіння, громадське життя і турбота про українців можуть єднатися навколо найголовнішого — віри, надії і любові.
У Rathmines освячення відбулося біля Ukraine Community Centre. Для багатьох українців це стало можливістю прийти з родинами, дітьми, пасками, писанками, свічками — і хоча б на кілька хвилин відчути атмосферу українського Великодня.
У Howth нас гостинно прийняв англіканський священник отець Philip, який дозволив українцям зібратися біля St Mary’s Church. У цьому районі проживає багато українців, зокрема тих, хто був поселений неподалік. Ми щиро вдячні за цю відкритість і братню допомогу.
Саме там стався один із найтепліших моментів цього Великодня. Під час освячення на подвір’ї церкви до священника підійшла група українських підлітків. Паски в них із собою не було. Зате був скейт. І тоді, з усмішкою та великою радістю, освятили і скейт.
Цей простий момент запам’ятався багатьом. Бо Христос приходить не лише до тих, хто все підготував “правильно”. Він приходить і до молоді, яка, можливо, ще тільки шукає свій шлях до Церкви. Він торкається дітей, підлітків, дорослих, людей у скорботі й людей у радості. Божа любов знаходить кожного — навіть через усмішку, скейт і коротку зустріч біля храму.
У Citywest зібралася, мабуть, найбільша кількість людей. Там проживає багато українців, і серед тих, хто прийшов на освячення, були літні люди, люди з інвалідністю, ті, хто не мав змоги дістатися до храму. Для них ця зустріч стала великою втіхою. Було видно, наскільки людям важливо, щоб Церква була поруч — не десь далеко, не лише “для тих, хто може приїхати”, а саме там, де болить, де чекають, де потребують молитви.
У Lucan освячення відбулося в районі, де проживає багато українських родин у модульних будиночках. Фактично на молитву вийшло ціле українське поселення. Люди виходили з домівок, приносили кошики, знайомилися, ставили питання, дізнавалися про українського православного священника і про нашу парафію. Це було дуже зворушливо: серед буденного простору раптом відкрилася маленька церковна площа, де звучало «Христос Воскрес!» і де люди відчули, що вони не забуті.
Пасхальна ніч: «Христос Воскрес!»
У ніч з 11 на 12 квітня наша громада зібралася в храмі St John the Baptist Church of Ireland у Drumcondra на Пасхальне богослужіння.
О 23:30 розпочалася Полуношниця. У храмі ще панувала тиша Великої суботи. Але ця тиша вже була наповнена очікуванням. У серцях людей жила та особлива передпасхальна напруга, яку знає кожен православний християнин: ще темрява, але вже близько світло; ще мовчання гробу, але вже близько перемога життя.
Опівночі пролунало радісне пасхальне благовістя:
Христос Воскрес!
Ці слова в ту ніч звучали не просто як церковне привітання. Вони були відповіддю на біль війни, на сльози матерів, на страх за рідних, на втому еміграції, на самотність, на невідомість майбутнього. Вони звучали як перемога життя над смертю, світла над темрявою, надії над відчаєм.
Люди приїжджали на Пасхальне богослужіння з різних міст Ірландії. Дехто долав дорогу по кілька годин, щоб у цю святу ніч бути в храмі, почути рідну мову, помолитися разом і розділити пасхальну радість із громадою.
Після Літургії продовжилося освячення великодніх кошиків. У ранкові години храм наповнювався людьми, дитячими голосами, запахом пасок, світлом свічок, українськими вітаннями і тихою радістю. Це була ніч, коли далеко від дому ми знову відчули себе вдома — у Церкві, у молитві, у Воскреслому Христі.
Ми дякуємо Богові за всіх, хто прийшов, молився, допомагав, співав, приносив паски, підтримував порядок, зустрічав людей, ділився радістю і був частиною цієї великої пасхальної ночі.
Нехай світло Христового Воскресіння укріпить кожну українську родину, подасть мир Україні, надію тим, хто у скорботі, і благословить усіх нас Своєю любов’ю.
Easter Fest: радість Пасхи серед української громади
У день Пасхи наша парафія також взяла участь в Easter Fest у Rialto, організованому Ukrainian Crisis Centre in Ireland. Це був один із найбільших українських великодніх фестивалів в Ірландії, який зібрав багато українців.
Для нас було важливо бути там — серед людей, серед родин, серед дітей, серед української громади, яка намагається зберігати свою культуру, віру і традицію далеко від Батьківщини.
Ми мали можливість привітати людей із Пасхою, поспілкуватися, відповісти на запитання і звершити освячення великодніх кошиків. Такі зустрічі показують, що парафія — це не тільки недільне богослужіння. Це також присутність Церкви там, де живе українська громада, де люди шукають підтримки, де народжуються нові знайомства і де віра може торкнутися навіть тих, хто давно не був у храмі.
Окрему щиру подяку висловлюємо Michael Baskin та його родині за постійну підтримку нашої парафії. Завдяки їхній великій практичній допомозі до нашого храму були доставлені хоругви, хрест, ікони, підсвічники та інші необхідні для богослужіння речі. Усе це наша громада збирала і закуповувала спільними зусиллями протягом кількох місяців, і допомога з доставкою стала справді великим внеском у розвиток парафії.
Для молодої громади така підтримка має особливе значення. Це не просто речі. Це майбутня краса богослужіння, це можливість достойніше служити, це знак того, що спільна праця багатьох людей поступово творить справжній церковний дім.
Архіпастирський візит Митрополита Іаковоса
19 квітня, у неділю апостола Фоми, наша парафія пережила одну з найважливіших і найзворушливіших подій свого життя.
До Української Православної Парафії в Дубліні завітав Його Високопреосвященство Іаковос, Митрополит Ірландський. Він очолив Божественну Літургію та привіз із собою велику святиню — мощі святих угодників Божих і часточку Чесного і Животворящого Хреста Господнього.
Цей день став справжнім святом для нашої громади. До храму прийшла велика кількість українців. Люди стояли з благоговінням, підходили до святинь, молилися, прикладалися до мощей, приносили до Бога свої прохання, біль, вдячність і надію.
До нашої громади були принесені мощі святого апостола Якова, брата Господнього, преподобного Йосифа Ісихаста, святих великомучеників Георгія, Пантелеймона, Варвари, Марини, Міни, Єлевферія, святителів Афанасія Великого, Іоана Золотоустого, Іоана Милостивого, святителя Калліника Едеського, святого безсрібника і цілителя Даміана, святої Кіріакії та інших святих. Також вірні мали можливість поклонитися часточці Чесного і Животворящого Хреста Господнього.
Перед цими святинями ми молилися за Україну, за наших воїнів, за поранених, полонених і безвісти зниклих, за біженців, за родини в скорботі, за хворих, за дітей, за всіх, хто живе в тривозі, болю та невизначеності.
Для багатьох це був день великої духовної втіхи. У час, коли український народ проходить через страждання, коли стільки родин розділені війною, коли багато людей живуть далеко від дому, зустріч із архіпастирем і поклоніння святиням стали знаком Божої близькості.
Церква в цей день особливо ясно показала себе як жива родина. Ми не самі. Ми належимо до повноти Православної Церкви. Наша українська громада в Дубліні не є забутою чи випадковою. Вона є частиною Ірландської Митрополії Вселенського Патріархату, частиною великої церковної єдності, у якій молитва, благословення і пастирська турбота об’єднують людей різних народів навколо Христа.
Щиро дякуємо Митрополиту Ірландському Іаковосу за архіпастирський візит, спільну молитву, принесення святинь і батьківську підтримку нашої української громади. Цей день надовго залишиться в пам’яті нашої парафії як день радості, благоговіння і духовного укріплення.
Радониця і Неділя жінок-мироносиць: пам’ять, любов і молитва за спочилих
Останньою важливою подією квітня стала молитва за спочилих, звершена в нашій парафії у Неділю жінок-мироносиць.
За церковною традицією особливе післяпасхальне поминання спочилих звершується на Радоницю — у вівторок після Фоминої неділі. Однак, оскільки наша громада не завжди має можливість збиратися на богослужіння в будні дні, спільну панахиду було перенесено на неділю, щоб якомога більше людей могли принести до храму імена своїх рідних і разом помолитися за їхній упокій.
26 квітня в нашій парафії була звершена Божественна Літургія у Неділю жінок-мироносиць, після якої відбулася панахида за спочилих.
Ця неділя особливо зворушлива для Церкви. Святі жінки-мироносиці першими прийшли до гробу Спасителя з любов’ю, вірністю і миром. Вони йшли не за славою, не за нагородою, а з тихою любов’ю до Христа. І саме вони першими почули ангельську звістку про Воскресіння.
У цей день і ми принесли до Господа свою любов — любов до тих, хто вже відійшов у вічність. Після світлої радості Пасхи ми згадували наших рідних, близьких, друзів, а також усіх новітніх героїв України, які віддали своє життя за Батьківщину. Христове Воскресіння не скасовує нашої людської туги, але наповнює її надією. Ми сумуємо, але не як ті, хто не має надії, бо віримо, що у Христі смерть уже не має останнього слова.
Для українців у міграції ця молитва має особливо глибокий зміст. Багато хто сьогодні далеко від рідного дому, далеко від могил батьків, дідусів і бабусь, друзів, близьких, а також наших воїнів і всіх невинно загиблих від війни. Не всі можуть прийти на кладовище, запалити лампадку, покласти квіти, постояти в тиші біля могили.
Але навіть на відстані ми можемо зробити найголовніше — молитися.
Бо пам’ять про спочилих живе не лише на кладовищі. Вона живе в серці, у домашній молитві, у поданій записці до храму, у панахиді, звершеній за їхній упокій. Там, де немає змоги прийти на могилу, залишається те, що завжди з нами, — молитва Церкви.
Цього дня ми молилися за всіх спочилих у вірі та надії на воскресіння. Ми згадували наших рідних, наших близьких, усіх загиблих від війни, усіх, чиї імена відомі нам, і тих, чиї імена знає тільки Господь.
Нехай Воскреслий Христос упокоїть їхні душі там, де немає ні болю, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне.
Квітень 2026 року залишиться в пам’яті нашої парафії як місяць великої молитви, благодаті й духовного зростання.
Ми бачили, як люди долають великі відстані, щоб приїхати до храму. Ми бачили, як українці приходять із дітьми, з пасками, з іменами рідних, із болем за Україну і з надією в серці. Ми бачили, як Церква виходить до людей у різні райони, як у Howth освячують не тільки паски, але й дитячий скейт, як у Citywest люди з інвалідністю отримують пасхальну радість, як у Lucan ціле українське поселення збирається на молитву, як у Drumcondra серед ночі звучить «Христос Воскрес!»
Ми бачили, як маленька парафія поступово стає духовним домом.
Цей шлях ще тільки починається. У нас попереду багато праці, викликів, потреб і мрій. Але квітень ще раз показав: там, де є молитва, любов, жертовність і вірність Христові, там Господь Сам будує Свою Церкву.